Сторінка:Володимир Леонтович. Спомини утікача (1922).djvu/106

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено
— 105 —

добре, коли я вкраду, а погано, коли в мене вкрадуть. З приватного добра таке відношення згідно з народньою приказкою: „звикне собака за возом, побіжить і за санями“ переносилося і на громадське. Те, що наші перші соціялісти з „кающихся дворян“ самі були бездоганно чесні, не заперечує сьому. Самі вони могли бути дуже чесні, а їхні ідеї таки деморалізували загал і самі соціялістичні кола, серед яких дійсно підчас революції моральність зовсім не стояла так високо, як серед давніх революціонерів. Що правда, на те маються ще й инші причини. В революцію за останні часи пішла вулиця і принесла з собою свої прикмети і звичаї, а не треба багато психолоґічного аналізу, щоб зрозуміти, що соціяліст з заможньої класи, який ламає свій інтерес для того, що здається йому правдою, і соціяліст, який пристає до соціялізму в оборону своїх інтересів і підхиляє до їх свої принціпи, се можуть бути зовсім не однакові типи. Для першого потрібні одні риси, для останнього инші. Тоді одбіралися до революції найальтруїстичніщі з цілої класи, тепер більше еґоїстичні, яких не спиняють необхідність жорстокої боротьби і инші неґативні прикмети кожної революції.

Щож дивного, що з таким „матеріялом“ серед громадянства так знівеченого мо-