Сторінка:Володимир Леонтович. Спомини утікача (1922).djvu/107

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено
— 106 —

рально, наша революція перевелася на те, на що вона перевелася. „Чисте діло треба і робити чистими руками“, а ті чисті руки знайшлися тільки в одиниць, а ще з їх значна частина не змогла йти поруч з революцією, яку роблено не чистими руками.

***

У Київі за час мого перебування на селі становище і настрій значно погіршали. Большевики, яких на Правобережжу Українці відігнали було за багато станцій од Київа по київо-ковельській колії, тепер знову присунулися аж до Ірпеню. Раз, здається 1-го жовтня, вони навіть вдерлися до Київа. Що правда просиділи вони у Київі тільки 2½ доби і їх знову було відігнано до Ірпеню, та се наробило такого переляку, що в день їхнього наступу втікло з Київа, кажуть, аж 100.000 людей. Тікали без грошей, без одежи, пішки, кіньми, на дахах ваґонів, кому як пощастило. Дехто забивався аж до Лубень і не тікали далі тільки тому, що за Лубнями була нова небезпека од Шуби. Ще разів зо два большевики приступалися аж до Святошина і під самий Київ, а на Ірпені трималися стало. Там раз-у-раз здіймалися бої, і у Київі було чути гарматну стрілянину. Через те, що большевиків так довго не могли