Сторінка:Володимир Леонтович. Спомини утікача (1922).djvu/108

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено
— 107 —

одігнати, настрій Киян робився де далі турботніший, тим паче, що і на півночі, на Орловщині денікинське військо захиталося, подалося назад і вже не могло знову почати наступати. Се відразу позначилося на комерційному житті. Після приходу Денікина почалися були купівля-продаж домів, підприємств, а надто помешкань, на які тоді у Київі була велика недостача, але тепер покупці або зовсім усувалися або тільки проволікали час балачками, вичікуючи, до чого йтиме. Курс грошей спадав, з Київа почали роз'їздитися хто на південь, хто за кордон, і як би не сила незаможніх Жидів, що тікали до Київа з малих міст од погромів, то в йому певно значноб зменшилась людність. Покажчиком сього був вигляд натовпу на Хрещатику, де сливе не видко було давньої київської інтеліґенції, а збільшилася кількість Жидів маломіського типу. Де далі все частіше доводилось чути пораду скоріше виїздити з Київа, та й умови життя зробилися тут дуже тяжкі. Напр. коли захолодало, довелося моїй сім'ї переходити з свого помешкання у дві малесенькі кімнати в підвальному поверсі, бо там були грубки, а ввесь дім отоплювали центральним опаленням; за большевицьких часів всі старі квартиранти пороз'їздилися, натомість понасідали якісь инші по кілька сімейств в кожному по-