Сторінка:Володимир Леонтович. Спомини утікача (1922).djvu/109

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено
— 108 —

мешканні. Опаленням і взагалі господаркою будинку мусів завідувати домовий комітет, а не домовласник, як колись, але комітет не міг купити опалу, бо ніхто з нових квартирантів на те грошей не давав, тай ціни на нього були страшні. І все таки більшість була певна, що виїздять з Київа не на довго, на 2—3—4 місяця, що абсурдний большевицький лад не може триматися довго, що не забаром хтось: чи Українці, чи Денікин, чи якась чужоземна інтервенція або і сам народ звалять його…

Недоцінювалося, що большевики захопили центри, де за старої влади скупчені були величезні грошеві і збройні засоби, гарматні та инші заводи і стару державну орґанізацію, що дякуючи тому людність сама не в силі буде їх побороти, а чужинці не мають інтересу обороняти нас своїми силами. Щоб большевицький лад завалився, достанеться чекати, аж поки він зруйнує до решти ввесь край, поки большевики подібно як хоробнотворчі мікроби сповнять ввесь державний орґанізм продуктами свого розкладу, отруйними і для них, та загинуть од витворених їми токсінів…

Я поспішав впорядити необхідніші справи, зібрати хоч трохи грошей, щоб швидче їхати. Їхати я збірався на Одесу, бо на те були в мене важливі особисті