Сторінка:Володимир Леонтович. Спомини утікача (1922).djvu/133

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено
— 132 —

допомогу другий паротяг. Виявилося, що ні нападу, ні зелених не було. Се було 18. грудня по старому стілю себ-то 31. по новому, саме вдарила 12. година і Анґлійці та Французи так стрівали новий рік, а нікому не прийшлося за те згадати. Незабаром поїзд рушив.

VII.

Ще з тиждень ми перебули в Катеринодарі. Дякуючи співчуттю Кубанців до України та українських діячів, що таки була в більшости з їх, дарма на національну несвідомість, нам пощастило здобути місця в отопленому ваґоні третьої класи, призначеному для інженерів замісць салон-ваґонів, в яких вони раніще їздили. В ночи перед самим виїздом до нас несподівано приїхала дочка, що залишилась була у Київі, але потім виїхала на Одесу, а звідти пароплавом до нас. Їхала вона з Одеси аж два тиждня в неможливих умовах, виїздила звідти, коли на Кубані справи виглядали ще краще, принаймні так здавалося у Одесі, але приїхала підчас загального переполоху. В дорозі заразилася на плямистий тиф і прибула до нас, вже почуваючи себе не зовсім здоровою. Недуга ще не цілком виявилася, розпитувати лікарів не було часу, —