Сторінка:Володимир Леонтович. Спомини утікача (1922).djvu/135

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено
— 134 —

хоч знали, що Сочи того самого дні була захоплена зеленими.

Я пішов шукати помешкання, та знайти його було сливе неможливо. Туапсе належить до типу тільки перед війною заснованих городів, які планувалися на щось велике згодом, а покищо мало чим відріжнялися від села, яким і були не що давно. Величезний ще невикінчений порт, з невикінченим елеватором та майстернями, великий вокзал з пакгаузами розрахованими на велику торгівлю, 2—3 коротенькі вулички двохповерхових камяниць коло порту і маленькі здебільшого з аби чого постулені особнячки порозкидані по долині, і по узгіррю, ген вище скелі та гори з вирубаним лісом, врослі чагарником, за річкою слобода Веніяміновка, то вже справжнє село з чисто селянськими, за малими винятками, садибами та будівлями. В се мале місто набилися тепер і утікачі, і декілька інституцій, і невелика військова залога, яких тут не було раніше. Усі гостинниці, яких тут було мало, повні, в приватніх помешканях усі кімнати, що мали найматися, позайматі, а як би і була де вільна кімната, за неї не робилося оголошень, бо господарі боялися реквізиції. Виходив я по городу, заходячи з хати до хати, два дні, поки найшов дві кімнати тай ті були вільні через те тільки, що за кілька день перед тим в їх померли од тифу