Сторінка:Володимир Леонтович. Спомини утікача (1922).djvu/19

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено
— 18 —

блищого помічника отамана Григорієва, тепер загально відомого отамана Тютюнника. Отаман Тютюнник перестерігав п. Комірного, що між військом от. Григорієва та між одеськими большевиками, які враз зорґанізувалися і забрали у свої руки горожанську владу в Одесі, між ним і чека незабаром мусять виникнути на національнім ґрунті непорозуміння, а може дійде і до сутички, а тоді становище Українців у Одесі буде небезпечне, бо одеські большевики гонитимуть та помщатимуться на усіх Українцях. Отже казав Тютюнник п. Комірному, їдьте і самі, перекажіть і землякам, хай їдуть краще до Київа та гуртуються там, і дав Комірному, а через його ще й декому з земляків, в тім числі і мені з сином, перепустки на виїзд з Одеси. Я мало знав п. Комірного. Познайомилися ми з ним тільки в Одесі і то тільки в останні дні, але справив він на мене дуже приємне вражіння. Людина сильна й надзвичайно смілива серед урядовців часів Центральної Ради, він визначався сміливістю, енерґією та державним розумом, бо не доводив свого демократизму до потурання гіршим інстинктам народу, а коли й був соціялістом (в чім я не певен), то не розумів соціялізму, яко право грабувати. Тому бувши комісаром Одеси, він і за Центральної Ради провадив завзяту боротьбу з