Сторінка:Володимир Леонтович. Спомини утікача (1922).djvu/38

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено
— 37 —

військове становище гіршало почав казати, що він власне належить до иншої партії і триматися так, ніби його, яко сторонню людину усе те мало обходить. В ранці по перегляді часописів кожного тягло до мапи, що висіла в нашій хаті. Один по одному надходили ми до неї і роздивлялися мовчки, хіба часом хто відважувався підкреслити колірним олівцем пункти останніх боїв. Колиж зрідка траплялося, що розмови з приводу військових подій обминути не можна, тоді вона провадилася в особливо об'єктивному тоні, так начеб військові учені обговорювали події з погляду військової тактики.

Тимчасом за 1½ місяця, що я прослужив у совнархозі, відношення большевиків до служби буржуазії змінилося зовсім. Тепер вже не обвинувачували її за саботаж, а навпаки збили бучу, „що буржуї повкрадалися у радянські інституції і нівечать одностайність радянської праці“. Влада зголосила анкету: кожний урядовець мусів на письмі дати відповідь на низку запитань, між якими були і такі: чим був, з чого жив, де служив до большевиків, до якої партії належав і т. д.

Коли анкетні листки були заповнені і переглянуті, тоді приїхала комісія для особистого опитання. Кожного урядовця по черзі викликали і робили допит. Коли викликано мене, комісія складалася