Сторінка:Володимир Леонтович. Спомини утікача (1922).djvu/40

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено
— 39 —

писалося, що я ставився до людей добре, не визискував, на ceбe витрачав мало, а прибутки клав на поліпшення господарства.

Це справило вражіння і відношення до мене покращало. Член комісії, хоч знати і фанатичний большевик, був, мабуть, з природи незлою людиною. Йому навіть було приємно, що сим разом у провинця є деякі оправдання. Він навіть привітно осміхнувся і, передаючи моє посвідчення товаришці, доброзичливо висловився.

— Так, так, скрізь трапляються виключення.

Потім мов схаменувшись, що за скоро підлягає вражінням, зробив для вивірки ще скільки запитань:

— А придбали Ви за своє життя багато?

Я догадавсь відповісти, що сам не придбав нічого.

Це теж вподобалося.

Мене здивувало, та дивує і досі, чому це буржуа, який лінувався, гайнував, або не тямив свого діла і керував їм погано, а через те і не придбав нічого, а може ще і перевів спадщину, вважався большевиками за кращого та користніщого громадянина, ніж той, хто працював і тямив своє діло, а тому і не міг не придбати… але я мусів мовчати.

— Ну переглянемо вашу справу, дуже можливо, що все буде гаразд, казав по-