довідатися, чи він дома, та зразу і арештувати. Шпики йшли за ним слідом крок за кроком. Одного разу ледве встиг П. піти з своєї криївки, де перебув тільки кільки годин, до помешкання вскочила якась немов божевільна жінка, ніби шукаючи свою втеклу курку і самоправно оббігла усе помешкання, заглядаючи по усіх закоморках.
Та на щастя шпики десь прогавили і П. їхав з нами.
Цікаво зазначити, що так, як через місяць по тому, сей самий чекіст був розстріляний большевиками за хабарі та инчі злочини.
Ті декілька перегонів, що нам треба було переїхати, поїзд раніше перебігав за 6—8 годин, тепер ми їхали сливе добу. Коли нарешті вийшли на дуже маленькій, загубленій серед степу, станції, і поїзд пішов, нас наче вхопило, обгорнуло своїми хвилями та понесло на їх зелене море нив. Скрізь скільки оком кинути хвилювалися вони. Тоді селяне ще не знали, що радянська влада одбіратиме в їх хліб і не одкидалися од хліборобства, а позасівали не самі свої землі, але й панські. Хліб не був такий добрий, як бував по добрих економіях та в заможних господарів, але все ще нічого. Було годин 7—8 рана. Сонце вже підбилося, але ще не пекло, на мов перемитій зелені блищали
