Сторінка:Володимир Леонтович. Спомини утікача (1922).djvu/47

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено
— 46 —

ний комуніст сплів доноса, ніби Н. був керманичем та провідником повстання, ніби в хаті у його збіралися наради та друкувалися на машинці аґітаційні заклики. З доносом своїм донощик удавався не до місцевої повітової чека, де знали Н., а до своїх приятелів чекистів, спеціяльно надісланих з ґубернії для слідства в те село. Не булоб нічого лекшого, як вияснити безпідставність сього обвинувачення, як би слідство переводилося нормально. Єдиним свідком в справі донощик показав шіснацятилітню селянську дівчину, свою коханку, яка служила у Н. тілько тиждень, тоді коли в його друкарської машинки ще і не було (він одержав її так як з місяць після повстання) машинки вона ніколи не бачила і не змоглаб навіть признати її. Та свідків до суду не викликали, Н. не сказали, на підставі чого його обвинувачують, а навіть роблячи йому допита, силкувалися, щоб він не міг того вгадати. Чекістів найменче обходило, з'ясувати правду, їм хотілося догодити приятелеві-донощикові, а на самого Н. вони лютилися за те, що якийсь „спец“ зважився усунути з посади комуніста.

Наслідком сього доносу, так як через тиждень після нашого приїзду, на світанку помешкання Н. було оточене