Я теж рвався виїхати і для себе і, щоб звільнити господаря од своєї присутности, але саме в той час видано було наказа, яким заборонялося переїздити без окремого дозволу відповідного комісара, а прохати у большевиків такого дозволу після того, що сталося, се булоб тільки збільшувати їхнє підозріння. Перечекавши днів з чотирі, доктор П. вийшов з дому глухої ночи, з маленькою саквою на плечах і подався до повітового города, перележав до світа в житах недалеко від вокзалу, а на світанку зайшов на вокзал і, користуючись тим, що мав службове свідоцтво, сів з червоноармейцями в поїзд, що саме йшов до Київа.
Тяжко і сумно тяглося життя на хуторі. Силкувалися себе заспокоїти, та не могли. Я все шукав якогось способу виїхати, та усі шляхи були засновані большевицьким павутінням і я нічого не міг вигадати.
Днів зо 3—4 після відходу П. ми саме пообідали і ще не встали од столу. Чогось цим разом настрій був кращий ніж завжде і ми навіть сміялися. Обідали на ґанку, повитому диким виноградом і, що діялося у саду, нам не було видко. Несподівано на сходах до ґанку з'явився чекіст той, що був і вперше. Очи йому світилися як у звіря.
— А кушаєтє себе, развлєкаєтесь, ду-
