нечисленні, залишилися скрізь на варті для оборони большевизму, вязали людність і не давали їй згуртуватися для боротьби. В сьому була сила большевизму, якої не мала монархія перед упадом (колись і вона її мала). В кінці сей большевицький апарат безперечно теж попсується, з прихильників хто одсахнеться, кого збавить чи якось инакше укоськає громадянство і большевики залишаться віч на віч з ворожою їм людністю, та поки до того прийде, ще мине якийсь час… Цей процес вже і тоді почався — траплялися села, де люде, одностайно погодившись, не виконували большевицьких наказів, аби виконували так, щоб селянське життя йшло старим ладом, не набіраючи комуністичного характеру, як де починалися і повстання. Одно слово селянство оборонялося де отверто, а де хитрощами. Для прикладу згадаю про одно велике козаче село на Полтавщині. Дуже довго не хотіли там люде оббірати комбеду, а як далі ухилятися стало не можна, то оббрали хоч пяничок, та покірливої і лагідної вдачи, призначили їм платню і звеліли слухатися громади та не робити капостів. Коли комбеду було наказано зробити опис, скільки в кого з господарів мається збіжжа, щоб, як в кого знайдеться понад норму, забрати в казну, громада обрадилася і дала комбедчикам свій наказ,
