Сторінка:Володимир Леонтович. Спомини утікача (1922).djvu/67

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено
— 66 —

як робити опис, щоб позбавитися тієї грабіжки.

Відбувався той опис більш-менч так: прийде комбедчик до заможнього господаря, прохає: скажіть, скілько в вас хліба і якого?

— А на ключи, йди до комори тай подивись.

— І чогоб я по чужих коморах ходив? Ви у своєму хазяйстві краще знаєте, кажіть, то я запишу.

— Та скількоб там не було, ти так не пиши, пиши на мене стільки, скілько у вас по нормі показано, а решту дописуй на того, у кого свого хліба мало, Іванові — 10 пудів, Охримові — 20 пуд, і т. д. перелічував господар бідних односелян, що купують хліб. Я їм обіцяв по казенній ціні продати, сьогодня або завтра розбіратимуть. — Так і писалося, і дукарі свого слова додержали, пооддавали свій хліб біднішим по казенній ціні, а большевикам з того села аж нічого не упалося.

Як прийшов згодом наказ, щоб зібрати з того села 8 штук худоби на мясо для червоної армії, громада знов зійшлася на пораду. Хтось було обізвавсь, що треба, щоб той наклад одбули самі буржуї, та його зацитькали: „Годі нам на буржуїв та небуржуїв поділятися, так нас і кури загребуть. Не так треба: худобу купити,