З Українців по походженню хіба тільки люде цілком позбавлені власної (не кажу вже про національну) гідности, або особливо підупалі на голову, могли не відчувати образи од поводження Росіян. І то треба, на жаль, признати, що серед наших несвідомих земляків замало було тієї гідности та замало упорности, бо складаючи помітну частину денікинської армії, вони моглиб самим моральним впливом примусити Росіян з більшою повагою ставитися до нашого краю та з більшою обережністю виявляти свої ворожі до його почуття. Про те відношення Росіян до всього українського викликало і серед несвідомих Українців знеохоту до денікинської акції, що виявлялося у пониженню військового захвату, в припиненню добровільного запису до армії, шуканні способів звільнитися з неї. І ця знеохота Українців поруч з неохотою инших покривжених частин людности багато спричинилася до зменшення військової здібности денікинської армії.
Я не був в Київі підчас сутички Українців з Росіянами, і тому не можу про неї свідчити тим паче, що не було події, за яку переказувалиб в такій мірі не однаково ріжні люде, та се часто доводилося мені спостерігати, що вона підсікла в дуже багатьох людях віру в сталу перемогу Денікина.
