лю, розтягала маєтки, подекуди вибухали підпали та вбивали землевласників, урядовців, а то й заможних селян або й інтеліґентів. За недовгий час скільки разів змінилася влада і проти кожної з них здіймалися повстання. Загони повстанців переховувалися по лісах та ярах, вихвачувалися часом відти, робили напади на села, малі міста, інколи й на урядове військо, а при тому грабували та руйнували… Пани, навіть сільські дукарі, навіть багато з немаючої інтеліґенції тікали з сіл, часом із повітових, інколи і з більших міст. Левко Андрієвич по своїх переконаннях щиро не міг визнати ні справедливими, ані користними для суспільства не тільки цієї шарпанини, а і тих соціяльних ідей, які перекручуючи на свій лад, люди виправдували свою поведінку. Повсякчасні відусіль похвалки та наругу на землевласників та заможних людей, відчував він як особисту, незаслужену обиду та кривду собі і почав гостріше відчувати та ставитися до житєвих подій. Мабуть, яко реакція проти всього, що діялося, в ньому несподівано прокинулися предківська упартість та завзятість Греччиного роду.
Отже, коли всі пани, тікаючи, кидали свої оселі й добра, Левко Андрієвич не схотів виїздити й залишився жити самотній серед руїн та заколотів у свойому спорожнілому дворищі, з якого порозходилися трохи не всі слуги та робітники. Звідусіль почали заглядати до дворища спершу блищі, а там і дальші сусіди та розтягати, що впало під руки.
— Ні, я не поїду звідсіль — казав Левко Ан-
