Попереду ніж відповідати на питання, він здоровкався, звертався до когось зі старіших людей з яким будь питанням про його особисті справи, а інколи, коли почував себе краще, кидав якийсь дотеп чи жарт. Звичайно це втишувало настрій і тоді Левко Андрієвич починав говорити за справи. Він наперед знав, що мусітиме поступитися дуже багато, а торгувався тільки на те, щоби нагадати людям про своє право та сказати їм, що вони поводяться з ним не гаразд. Зразу казати того не можна було, але ж сказати це Левко Андрієвич уважав невідмінним і пильно та сторожко стежив, коли трапиться відповідна хвилина. В кожнім разі, хоч він і поступиться їм, це мусить виглядати так, що поступивсь він із доброї волі, оглядаючись на людей, а не з примусу… Десь після довгої розмови про те, яку та скільки може він наняти людям землю та наскільки зменшити оренду, коли увага селян звернена була на ділові справи й настрій рівнішав, Левко Андрієвич підкреслював, що те, що він має належить таки йому та що селянам не годиться й бажати забрати собі весь прибуток від його власности.
— Я ж знаю, казав він, що ви совісні люди й не хочете нічого чужого…
Селяни гаразд розуміли на що натякає Левко Андрієвич, та в такий час це минало нікого не бентежучи, більшости робилося навіть ніяково, й вони завіряли, що „авжеж прийшли тільки прохати, бо життя їхнє тяжке, та, борони Боже, вони не грабіжники”. Користуючись тим, Левко Андрієвич зразу поступався сливе всім, чого вима-
