гали селяни. Врешті це було необхідно, а тягти далі торг було йому тяжко, він зневірився в них, ображався на них, йому гірко було бачити їх такими, якими вони поробилися, та хотілося звільнитися від розмови.
Люди задовольнялися, на час ніби поновлялися старі добрі відносини, починалася розмова, без роздражнення, спокійна. Дехто сказав спасибі, дехто привітно осміхався, але таки чулася якось ніби щербина в відносинах, і Левко Андрієвич, приневоливши себе погомоніти ще трохи про всякі звичайні сільські події та питання, незабаром посилався на старість, на те, що болять ноги чи спина і, попростившись, ішов сумний до горниць, а громада помалу розходилася, дехто вже починаючи ремствувати на себе, що це знову погодилися з паном, а не збулися його зовсім…
Коли всі питання про землю були полагоджені, селяни під впливом аґітаторів почали приходити до Левка Андрієвича з невдоволенням, цілком неналежним до їхніх обопільаих відносин. Та агітатори, розказуючи про кривди селянам від старих законів, обвинувачували за ті закони панів, і то всіх без винятку. Ішла боротьба за вплив та владу, і на цьому ґрунті сподівалися здобути перемогу агітатори, що були здебільшого з незаможньої інтеллігенції й самі здавна ворогували проти панів. На земельному питанню їм найлекше було розпалити революційний настрій, а нарешті, якби припускати обмеження, в агітаторів просто не склалась би промова, не вистало б відповідного настрою… А інтеллігентні керманичі революційного
