коли вона вже зрозуміла його наміри, й він відповів по правді.
— От і добре — сказав Ласочка — то я і проведу вас, бо й мені на той край. Там, переказано, один чоловік кабанця продає, а я потроху різникую, а під такий час певно дешевше купити можна…
— Не боїтесь, що відберуть.
— То в багатших, нас не зачеплять.
Йдучи з Левком Андрієвичом, Ласочка радив, як поводитися „з тими розбишаками”, обіцяв і сам, якщо треба буде, переховати. Казав спокійно, розважно, але очі його все ніби стежили за якоюсь іншою думкою. Довівши Левка Андрієвича до того двору, куди той ішов, попрощався, постояв ще, поки той зайшов у хату та тоді подався далі.
Ще на світанку в М. знялася нечувана галасня: розтиналися постріли, пяна лайка аж загусла в повітрі… До М. увійшли Н-ська, що недавно українська, а тепер червона дівізія, якій за її зраду червоний уряд віддав М. на пограбування. Товариші розбіглися по місті невеликими гуртками: хто ловити та розстрілювати військових та урядовців, які чомусь не виїхали з М., хто розбивати крамниці, а хто по заможних дворах. У дивізії було кілька парубків з самого М., які знали, хто де живе, та водили товаришів по заможніших дворах. Не диво, що до Греччиного двору прийшли найперше.
Озброєні „до зубів”, з лайкою ускочили червоноармійці у двір. Збігши на ганок, торсали вони з цілої сили двері без перестанку весь час, поки стара служниця, що одна не покинула Левка Андрієвича й не пішла з дому, як і він вийшов, не-
