ще на дверях гукнув старший. А ти начувайся мені! — присікався він до господаря. Я тебе вивчу, як буржуїв переховувати!
— Чуючи себе зобовязаним заступитися за господаря, Левко Андрієвич обізвався:
— Та він не переховував мене, господа, я тільки на час зайшов до його…
— Тут господ нема! Господа в нас давно по острогах сидять! — заклятовано гукнув на Левка Андрієвича пикатий чоловік у матроському убранню, так ніби почув нечувану образу чи блюзнерство.
— Ходім, показуй, де гроші, що понаграбував! — додав він.
— Ось скільки є грошей, беріть, більше в мене нема…
— Тільки? А деж решта?
— Я грошей дома не держав, всі в банку…
Це розлютило товаришів. З банку гроші будуть сконфісковані, але підуть, чорт їх знає, куди вони підуть, — та вжеж, що не їм, а вони ж тішилися думкою, поживитися з Левка Андрієвича.
— Побачимо там, покажеш, як припече… ходім!
— Чого ж я піду, нате ключі, беріть що знаєте…
— Це ще жарти. Чого б ми з твоїми ключами морочилися, ми краще коло тебе поморочимося! Іди, коли кажуть.
І вхопивши Левка Андрієвича міцною рукою, він штовхнув його до дверей.
Левко Андрієвич не встиг і одягтися, без шапки, без кожуха гнали його як арештанта посеред купки озброєних червоноармейців через увесь М. Викинутий з хати, він оглянувся довкола напів
