стінки — гукнув хтось з гурту, вхопивши Левка Андрієвича за руку.
— Поспієш ще, — відпихаючи того, став перед Левком Андрієвичом чоловік у матроському убранні.
— Не хочеш казати? — погано вилаявся він і підняв здоровенний волосатий кулак над головою Левка Андрієвича.
— Я сказав…
— А! загарчав по звірячи матроз і здоровенний кулак ударив з цілої сили Левка Андрієвича між очі. Кров залила йому вид.
Ще чиїсь три кулаки майже в ту ж мить посипалися йому на голову, у груди, під бік. Левко Андрієвич зойкнув і замахнувся рукою. Не можна було угадати, чи на те, щоб віддати, щоб не було, ворогові за образу, чи на те, щоб затулитися. Та на впів-знята рука враз звисла, білий як крейда Левко Андрієвич поточився і мов важкий лантух повалився на землю. Серце не витримало.
Навіть „товариші” остовпіли на мить і в очах у їх промайнула іскра жаху, але, враз споважнівши, вони мовчки, мов пси, що гуртом задавили чужого собаку, розійшлися по інших покоях, покинувши Левка Андрієвича серед хати і знов заходилися пакувати річі у жмуття. Хтось із них знайшов пригребицю, де в небіжчика ховалися вина та закуски, понаносив напитків та наїдків і шелести взялися до їжі, не помивши закрівавлених рук, мацаючи масними руками річі, розкидаючи недогризки та надбиті пляшки і долі і по меблях. Аж годин через три вони подалися, тягну-
