чи на собі здоровенне жмуття. Горниці Левка Андрієвича, спорожнівши, стояли сумні, наче мертві, бо якийсь час ніхто не зважувався туди й заглянути. Вже нескоро стара, заплакана служниця зайшла до горниць, поплакала над небіжчиком, що так і задубів на долівці, та покликала сусідок, обмити та прибрати його, хоч властиво прибирати не було в що, бо всю небіжчикову одіж забрали товариші.
Вже не скоро до Греччиних горниць зайшов червоний старшина. Був він родом з М. і довго служив за канцеляриста в земстві, поки не забрано його на війну. Там вислужився він на „зауряд-офіціра”, а далі пішов до червоної армії. Прозивався він Безпоясний. Ще в земстві узнавав він себе за соціяліста, хоч і не дуже тямив, що то є за соціялізм і з цілого соціялізму в йому було тільки те, що не любив заможних людей та інколи думав, що в їх треба б усе одібрати, та що найдужче боявся того, щоби хтось не визнав його не за дуже лівого. Гречок він знав добре, знав і Левка Андрієвича, і колись під скрутну хвилину звертався до нього та дістав запомогу, ніби в позику, якої проте не звернув ніколи, бо й не мав чим. Читаючи спомини революціонерів та історію революційного руху, Безпоясний знав про Максима і для того ставився до Гречок краще як до інших заможних людей, а тепер, прибувши до М. на становище начальника червоного загону та перейнятий свідомістю свого права карати та милувати, згадав про Левка Ан-
