дрієвича і надумавсь піти, щоб захистити його від червоноармійців. Та здумав і прийшов уже запізно.
Ще у дворі, коли побачив, що двері в горницях розчинені навстяж, якийсь неспокій заворушився в ньому. Ще дужче стурбовався він, побачивши в першій кімнаті розгардіяли, та прикмети грабування. Швидше пішов у дальні покої й остовпілий спинився на дверях кімнати, де на столі лежав Левко Андрієвич, а в головах в його блимала воскова свічка.
Коли Безпоясний довідався, як сталося, його обхопила лють на злочинців-товаришів. Сціпив зуби й ладен був бігти, щоб своїми руками забити їх. Та раптом його вдарила думка, що це неможливо, що тоді його обвинувачуватимуть за оборону буржуїв та контрреволюціонерів, що він не має такої влади, щоби спиняти розбишацтво підвладних. І нагло відчув необмежену залежність, якою обплутує його червоне оточення. Це дратувало його, хотів заспокоїти себе тим, що партійний інтерес важніший від усього й вимагає не звертати уваги на життя поодиноких людей. Але не був у такій мірі партійним, щоб під впливом партійної омани скорити природні почуття, а стаяв над небіжчиком і не міг відігнати думки, що сталося не гаразд, що вбито людину, якої не треба було вбивати… Потрапивши до большовиків напів випадково, Безпоясний ще не засвоїв собі їхнього способу ставитися до всіх людей, і до своїх навіть, як до матеріялу для якоїсь мети… Довго стояв, похилившись, і пішов із хати, наче слабий. Але на дверях враз спи-
