ною, можуть виправувати дворянство. Бачив він, яку силу й вигоду надавало тоді дворянство й заманулося йому панського стану для себе та для свого роду. Заходився він порпатися по старих скринях на піддашу та по коморах, визбирав яке було недогризане мишами старе шпаргалля, підмогоричив якогось канцеляриста, а той роздививсь по них і запевнив, що аби ще трохи дещо по архівах вишукати, то дворянство дістати можна, та на це треба грошей. Вдався тоді син і до діда Кирила. Той мовчки його вислухав, мовчки взяв за чуприну, нахилив, зняв з гвіздочка кусачку та й відчухрав. Тоді звелів розпалити грубку, повкидав у огонь папери і аж тоді наказав синові:
— Оттам хай твоє дворянство з уздром згорить! Не важся мені ні згадувати, ні думати за нього… Предки з панами билися, а ти сам у пани пнешся!?
Та життя вимагало свого. Панство набирало на Україні де далі більшої сили та значіння, десь і зник з українського життя давній ідеалізм, не чути було за всякі пориви до ідеалів… Все нахиляло більше енергійних людей з цілої сили, добиватися до дворянства та багацтва.
Як усі, так і Гречки. Син та внук дідів Кирилів гадали вже зовсім не так, як він. Мріялося їм, увести свій рід у велику силу та славу, знову-ж таки через багацтво і дворянство, й усі думки свої, весь хист звернули вони на те. Та без старих документів лишився Гречкам тільки один шлях до дворянства — служба. Як умер дід Кирило, його синові вже годі було починати дослугуватися, літа перейшли. Сам він цілком уївся в хазяйнування та
