заробітки, збивав гріш до гроша, скуповував землю, а мрії про здобуття дворянства оставив синові. З малих літ привчав він його до думки, що це його найбільша мета й зовсім ще молодим хлопцем віддав на службу до судової канцелярії у своїм таки городі М.
Тяжка була зразу служба панові Іванові: доводилося починати з піскоподателя, та батькова наука добре прищепилася і в сороковім році життя він таки дослужився до того чину, що зробив його потомственним дворянином.
Аж тоді вже оженився пан Іван і його син Андрій народився вже у шляхецтві.
Та батько пан — Іванів того не діждав, умер кілька років перед тим. За свого життя він більше ніж удвоє прибільшив предківські добра, з чотирохсот десятин зробив понад тисячу й купив ще синові грунта в місті, щоб, поки служить, жив у своїй хаті.
Задля служби мусів пан Іван мешкати в місті. Так до цього й господарство пристосував, щоб що можна, таки перед очами було. На зиму переводилася сюди краща худоба, кращі коні, годовані свині, а гній, який збирався, складали в бурти, на салітру. За той час, поки вислужувався, так звик пан Іван до міста, що, коли, років за пять перед смертю, і в одставку вийшов, так у місті жити лишився. В місті й він усіх і його всі і знають і поважають. Значною людиною був у своїм місті пан Іван: чи до церкви, чи куди не піде, всі здоровкаються, всі вклоняються, багато є приятелів, є з ким і дома й на вулиці побалакати, є з ким і в єрлаша
