Андрія. Непомітно для себе приступив він до вікна й дивився на ясне небо, на горобців, на шулік і думав: як гарно на дворі!… Далі пригадалося йому, що жито ось-ось уже постигне, що наспіває час, жати його і прийшла думка, чи вгадає-ж зробити це сам прикажчик Антін?…
Колиж очі пана Андрія знову спинился на церкві та на цвинтарі, то й думка вернулася до недужого батька. І надзвичайно яскраво, боляче виразно йому уявилося, ніби батько вже помер, ніби несуть його в церкву, оттут через вулицю… Попи в дорогих ризах, труна високо коливається в повітрі, а з нею коливається бліде та жовте, як віск, батькове лице… Так воно змінилося… Народу збилося сила і в дворі й на вулиці й на цвинтарі. Півча співає жалісно… Ще тяжче, ще болячіше зробилося знов, панові Андрієві, щось підступило до горла і сльози заступили світ…
Саме в цю хвилю покликано його до батька.
І пан Андрій знов у хаті в недужого, сидить коло його.
— Купчі, закладані, росписок там трохи, усі документи тут сховані, — почав пан Іван, показуючи на велику комоду, що стояла в кімнаті. Тепер ти, Параско, вийди на час… А глянь за дверима, звелів він синові, — чи не підслухує… Нахились сюди вухом. Там є потайна схованка на гроші, тисячів зо три набереться — і пан Іван почав розказувати, як її відчинити. — Поклич тепер і її, хай сюди йде. Слухай і ти, Параско, бо це й до тебе річ. Як подаватиме Андрій просьбу в суд, підпишіться обоє. Тільки ти паперу того, що тобі дав, — запо-
