належиться для такого випадку, а, справляючи те, тимчасом снувала думки, як воно тепер буде? І одною з перших думок почала їй думатися думка, як тепер буде з Параскою Корніївною, чи не відписав їй чого свекор, чи не обидив її з чоловіком та дітьми? — Олимпіяда Остапівна мало знала Параску Корніївну, та за життя свекоря, коли доводилося з ряди-годи бувати в його, поводилася з нею чемно, навіть привітно, бо не можна було свекра гнівити і невгадно було, як воно в них обернеться… Але й тоді вже Олимпіяда Остапівна непокоїлася, щоб, бува, свекор із глузду не зсунувся, не відписав чого полюбовниці, а ще гірше не оженився з нею. І за той свій неспокій не любила вона Параски Корніївни, а тепер, як прийшлося до діла, зненавиділа її поготів.
За цими думками не мала тепер собі спокою Олимпіяда Остапівна, бо чоловік не вважав потрібним розказати їй, що йому батько наказував, і вона „аж нічого” не знала.
Тому, коли пан Андрій вийшов нарешті зі своєї кімнати, Олимпіяда Остапівна зразу-ж приступила до його розпитатися про те, що її турбовало.
Для закону згадала вона насамперед небіжчика, побажала йому царства небесного, пожурилася, як без нього буде жити та аж тоді, мов поміж іншим, спитала, як же буде з тією… Параскою?
— А тобі який клопіт? спитав невдоволено пан Андрій.
— Як то який, невже нам з нею — повією панькатися та її годувати? — відказала Олимпіяда Остапівна умисне, для вивірки таким голосом, наче
