рон зарюманою приїхати. Але буде вже! Воловодитися з тобою мені тепер не в охітку, тай ніколи. Он коні подані, йди вмощуйся та гляди мені, щоб чим Параски не обидила.
Через два дні відбувся похорон. Ці два дні двері в Греччиній господі не зачинялися. Весь час заходили, хто хотів, помолитися за небіжчика й мабуть чи не всі М-чани перебували в тій хаті, де лежав пан Іван на лаві. Пан Іван був значний чоловік, старожитель у М., то й кожному цікаво було подивитися і який він по смерти і що у Гречок діється та сього ж вимагав і звичай, а Гречки додержували старосвітських звичаїв.
Цим разом, хочби й хотів, не міг би пан Андрій обминути звичаю. У Гречок у М. було багато, хоч далеких, а все ж таки родичів, з простих міщан та козаків. Не знатися з ними не годилося, та ще пан привчав їх помалу, щоби знали, коли до нього вільно приходити, та щоб не сунулися, як у нього в гостях хто з панства. Та, коли в хаті вмер господар, годі було не пустити родичів, не можна було обминути й панів, ото ж і волів краще пан Андрій заховати від панських очей своїх простих родичів, пустивши в хату все міщанство, хто тільки не здумав.
Двічі на день приходили попи з панахидою, і вночі читали дячки святе письмо, душ із трицять бабів стерегли в ночі душу. У хаті й у дворі було повно всякого люду, старці сходилися за подаянням із далекої околиці. Всіх треба було понаділяти, понагодовувати і обі господині: Олимпіяда Оста-
