Покликавши Параску Корніївну, сказав їй сісти і заспокоївши трохи, мовив:
— Як вийде діло з суду, зроблю вам усе та всьому направлю, як батько звеліли… Тепер ми з жінкою ще на хутір поїдемо, та після жнив сюди перевеземося. Поки без нас, доглядайте нашої хати, я на вас у надії, а кватирю собі таки напитуйте, як переїдемо, треба й вам переїздити… Воно можна б і вкупі жити, дешевше і місце було б, та самі знаєте бабської норови, дві баби біля одної миски не помиряться, а раз-у-раз із вами вовтузитися та обоїх зацитькувати, шкода клопоту. На кватирю вам грошей треба, то я вам визичу, поки з Туркала процети справимо… На девятий день на поминки все наготуйте, ось нате і гроші на видатки, а на сороковини ми вже тут самі будемо…
І зробивши такий лад, пан Андрій поїхав на хутір.
