довгий, цибатий чоловік, одягнутий у довгий та просторий сюртук горохвяного коліру. Шию завязував він великою квітчастою шовковою хусткою, на голові носив високий твердий чорний бриль, виступав журавлем і вже здалеку, ледве виявиться він у кінці вулиці, всі в М. враз пізнавали, що то ніхто інший іде, тільки Цапковатий.
Зпоміж усіх городян пан Андрій найбільше приятелював із Хвилимоном Трохимовичом. Вони казали один одному „ти” — і Хвилимон Трохимович мало не що дня гостював та обідав у пана Андрія.
Черз те почасти, може, пан Андрій і заприятелював так з ним, бо не любив сам ходити з дому, краще вподобав, щоб до нього приходити, боронь тільки Боже не з тих дуже значних та багатих, що з ними панькатися треба… а Хвилимон Трохимович, як скупенький, теж радніший був ходити до пана Андрія, аніж приймати гостей у себе.
Хоч і було йому вже годів із сорок, Хвилимон Трохимович був нежонатий, старий кавалєр, як тоді казали. Вважав він себе людиною особливо добре виховною і прикладав велику вагу до статечности та обачної поведінки між людьми. Пильно доглядав він своє вбрання, а що з ощадности не любив без потреби витрачатися, той носив його дуже обережно. Здавалося він ніколи не сів, ні ступив, ні ворухнувся, не подумавши, що станеться з одежою, а повернувшись додому, зразу скидав нове вбрання, пильненько сам вичищував його щіткою, здіймав, чи здмухував з нього найменшу пушину та гарненько ховав у шафу.
