Пишаючись своїм вихованням, Хвилимон Трохимович потай трохи згорда ставився до простацької поведінки пана Андрія, а пан Андрій зі свого боку по трохи шкилював з Хвилимона Трохимовича за його пишність та тендитність…
Бувало ще Цапкуватий далеченько, а пан Андрій вже гукає йому, не встаючи, правда, на зустріч:
— А здоров, Хвилимоне, брате! Ну йди швидше. Як там живеш?
На таке привитання Цапковатий тільки докірливо похитував головою, та не відказував аж нічого, а вже тільки як зовсім наближиться, стане, шаркне ногою, уклоняючись, здійме одною рукою бриля, а другу простягає панові Андрієві.
Простягав пан Андрій і свою, насмішкувато поглядаючи на приятелеві „кумедії”.
— Ну, Андрію, знов ти за ворітьми! — докоряв кожного разу Цапкуватий.
— А за ворітьми, то що?… — удавав пан Андрій, що не розуміє, про що мовить приятель.
— І на лавочці!…
— Тай на лавочці.
— Хіба ж так годиться?!
— А що?
— Як якийсь лакей або візник?
— А хіба ж то не люди?
Цапковатий тільки руки розставляв і, хвилину помовчавши, вимовляв навчаючо:
— Люди, заведено, тільки ж іншого виховання…
Пан Андрій не відповідав уже нічого, а сміючись самими очами, посувався, щоби було просто-
