рожні залишилися бочки та всиплища. Коло Пилипівки в багатьох не було вже і свого зерна, солому теж повигодовували зараня й над заметеними снігом хуторами та селами зависло страшне марево голоду.
Ще від небіжчика батька, пана Івана, стояли в пана Андрія великі токи немолоченого хліба, а в дворищі, в городі було багато горлатих ям з усяким збіжжам. Не любив небіжчик дешево продавати хліба, все було ціни дожидає і хоч не присівав побагато, більше в худобі кохався, а таки сіяв що року з запасом і те, що не розійдеться, каже бувало привозити на своє дворище у город, де за своїм доглядом випалював горлаті ями тай засипав у них зерно. Залишалися в нього по токах і немолочені стирти з року на, рік, бо молотилося помалу, ціпами і що року не могли всього змолотити.
Ще з літа почали ціни на збіжжа зростати, почали вчащати до пана Андрія і Янкель Губатий, і Борух Швидкий, що тут таки проживали в М., забігали ще якісь чужосторонні єврейчики з сумежніх повітів, усе набивалися з грішми, відкупити в пана Андрія його токи та ями, але він не вдавався в розмову та гонив усіх геть.
Найдужче набивався Губатий, заходив він з усіх боків: приходив до пана в хату, переймав його в городі, вистерігав, коли пан Андрій вийде за вбраму, посидіти, і враз виростав перед ним. Шукав через кого умовити б його, підсипався до прикажчиків і до Цанкуватуго, носив гостинці панії, підлещувався до неї, набивався сам справляти її
