що глибоко вїлася в нього з предків, підтримувала його в цьому.
Довго намагався пан Андрій заховувати у своїй хаті свої звичаї. Дітей його, поки вони не зросли, — в пана Андрія було чотирох синів та три дочки, — ніхто з панів не бачив. Пан Андрій не пестив та не дуже чепурив їх і не пускав на очі гостям, коли ті приїздили. Гувернанток та бон у дітей не було. Вони зростали, ніби під материним доглядом, а властиво — як Бог дав. Олимпіяді Остапівні за хазяйством ніколи було панькатися з дітьми й найчастіше, щоб вони не плуталися під ногами, вона справляла їх до книжок, вчитися та й заспокоювалася на тому, що вони зникали з очей, але вже не додивлялася чи й справді вони вчаться.
А діти бігли кудись у двір, чи в садок або, як була негода, товклися по кухнях, поки знову не набіжить та не прожене мати, або пустували у своїх двох тісних кімнатах, аж там за порохом не було видко світа. Вдодачу, хоч і не було гостей, то дітей не пускали ні до гостинної кімнати, щоб не пообмазували та не трощили меблів, ані до батькової, щоб не заважали. Батько-ж і зовсім не хотів робити собі клопоту з вихованням дітей. Вони бачили його тільки за обідом, вечерою та іншою їжою, тай то тільки тоді, коли не було чужих, або були такі прості гості, як Цапковатий, від якого з ними не крилися. Але й тут, прислухаючись до батькової розмови, діти не важилися ані забалакати до нього самі, ані про щось спитати його.
Не часто обзивався пан Андрій і до Олимпіяди Остапівни, хіба за якоюсь господарською справою,
