А другого дня дітям часто доводилося почути щось зовсім інше про вчорашніх гостей. На пана Андрія часто наполягав важкий смуток, щось мов гризло за серце та дратувало. В такому настрою його кортіло брати на глум та висмівати все та всіх довкола. Він починав згадувати все, що знав гидкого, все з чого можна було б полузувати, про сусідніх панів, попів, городян, а часом здіймав на глум і звичаї та порядки, які ведуться на світі… Це наче трохи заспокоювало його, гамувало гризоту. Йому треба було виговоритися, та, здається, було однаково кому говорити, аби сказати все, що муляло, вільно, до кінця. Отже він ще більше вподобав, щоб у такий час його слухав хтось такий, хто не буде сперечатись та не встряватиме до розмови.
Найчастіше з такою мовою пан Андрій звертався до Цапкуватого, часом і перед дітьми, не вважаючи і трохи, чи прислухуються вони до розмови та що їм здається.
Другого дня після гостей в пана Андрія завжди поболювала голова й настрій гіршав. Вранці, виходячи до сніданку, він уже не міг стриматися і зразу-ж починав перебирати когось, хто тільки навяз йому під той час на зуби, а найчастіше учорашніх гостей.
Говорив він довго, гостро, з роздражненням, але не можна було вгадати до кого саме, — чи до всієєї родини, чи до нікого, а тільки на те, щоб загасити словом те, що його пекло.
Гострі батькові уваги про життя та людей справляли на дітей сильне вражіння. Вони з ціка-
