Для такої святочної хвилі Хвилимон Трохимович прибравсь особливо старанно: зодяг новий сюртук, новий ковнірик, в петельку застромив квітку, ще й наприскався якимись пахощами та натяг рукавички, чого, хоч і звик був убиратися дбайливо, досі не робив. Причепурившись та виробивши біля дзеркала найбільше поважний вигляд, пішов він до пана Андрія.
Та чомусь саме цей пишний вигляд здався панові Андрієві чудним, він розчепірив руки та зареготався на всю хату.
Це не могло сприяти меті Хвилимона Трохимовича й не диво, що його дратував веселий регіт пана Андрія. Але, розуміючи, що саме тепер мусить ставитися до нього з особливою повагою, Хвилимон Трохимович стримався та спробував чемненько навернути пана Андрія до більше поважного настрою.
Та недобрий початок усе знівечив, бо, коли Цапковатий, втишивши пана Андрія, приступив нарешті до діла, той тільки дуже здивувався й не виявив ні найменчих радощів, а ще й повернув усе в жарти.
Хоч Цапковатий і приятель, а панові Андрієві хотілося б таки кращого зятя. Обзивався таки батьків заповіт — звеличати свій рід і, бачучи, що дочка на вроду гарненька, пан Андрій сподівався висватати її за когось багатішого та значнішого. Гречкам воно було б добре. Як будуть родичатися зі значними панами, то й їхній рід значнішим зробиться.
— Чи ви Бога не боїтеся, пане Хвилимоне, —
