ністю. Стареча пристрасть, з уявою реальних радощів, захопила його після несподіваної перешкоди ще дужче. Хвилимон Трохимович не всилі був подолати солодкого неспокою, що його будили в ньому принадні уявлення. Отже він наважився викрасти молоду Гречківну й повінчатися з нею потай. Як людина реальна, він, не зважаючи на своє захоплення, не міг певно покинути думки про посаг та заспокоював себе тим, що пан Андрій, який він там не є, покомезиться, посердиться, може й довгенько, але, як буде по всьому, а дочка вінець таки візьме, та ще, може, знайдуться й онуки, то хиба ж він не людина?… Врешті втишиться й подарує обиду.
Заспокоївши себе тим, Хвилимон Трохимович почав пересилати Гречківні потаємні листи, намовляючи її втікти та звінчатися з ним без благословення. Знайшов навіть пан-отця, що пристав на те й однієї ночі перед світом надїхав трійнею в умовлене місце до Греччиного саду. Панночка викралася з горниць і вранці вони з нею вінчалися у сільській церкві за двацятьпять верстов від М.
Вранці всі в господі пана Андрія полякалися страшенно, побачивши, що панночка втекла. Сам пан Андрій ще не виходив зі своєї хати й домашні, щоб він не почув, метлялися по господі та дворищі навшпинячки та нишком плакали й бідкалися.
Тяжко було Олимпіяді Остапівні терпіти сором. Жаль було дочки, та всі ті почуття забивав ляк. Аж тремтіла вона, що скаже їй пан Андрій,
