Цю сторінку схвалено
Пан Андрій довго та пильно дивився на гостя. Здавалося й сам він не знав, чи розсердиться, чи ні, та що скаже. Нарешті тихо, та мов вирубуючи кожне слово з заліза, промовив:
— Ні, не поможеться! Серце не прощає… Не дочка вона мені, осоромила мене… Краще ходім, я вам свої коні покажу… додав за хвилю.
