ЯК ПАНІ ШПАЧИХА ПОЗИЧАЛА В ПАНА АНДРІЯ ГРОШІ.
Після голодного року назбиралися в пана Андрія немалі гроші, а ще з року на рік вони більшали. Тоді не водилося складати гроші по банках, отож і пан Андрій ховав їх дома. А люди, як дізналися, то й почали вчащати за позичкою.
Не квапився пан Андрій з відсотків заробляти, чогось вони його муляли, за тих часів не такто вхвалялося, як хто зиск за позику бере, та й не велося того в їхньому роді. Ще дід його, як і позичав коли добрим людям, так без відсотків і розписок не брав, а записував борг на тряму. Бува, як хто довго не платний, тільки посвариться: „Гляди мені, витри!” — то люди, Боже, як просяться, щоб не витирав.
Отже не кожному охоче позичав пан Андрій, а надто тим, за кого знав, що не на діло гроші поверне, а прогайнує на витребеньки. І то не тому, щоби боявся, що не повернуть, бо, забезпечуючи себе, позичав тільки під заставу.
— Ще як бачиш, — каже бувало, — що твої гроші людині на користь підуть, то й тобі веселіше.
