ходив, а в одставці був до господарства ледаченький та все тільки заводив по книгах та здіймав з жінки рахунки) кермувала вона господарством, а з трицятими пяти год повдовівши, зосталася на всій своїй волі і звикла й бути й поводитися, як сама собі господиня. Починали вони з чоловіком, як на ті часи, зовсім з малого, з якихось там пятисот десятин. А як ділила при старости дітей, назбиралося в неї земельки понад десять тисяч і кожному було видко, що то не небіжчик Шпак, а тільки вона придбала все те добро.
Мешкала вона верстов за пятьдесять від пана Андрія та ще і в іншому повіті. Довго й не були вони знайомі, хоча здавна прочували одно за одного й пан Андрій багато чув похвального й дивного про розум та господарський хист Олександри Платонівни та щиро подивляв таку жінку. Але познайомилися вони вперше, коли вже пані Шпачисі було 53 роки, а мала вона землі понад чотири тисячі десятин. Саме тоді трапилося Олександрі Платонівні купити ще один великий маєток, та готових грошей не вистарчало й вона надумалася, позичити їх у пана Андрія.
Це була не така проста справа, треба було обмислити, як до неї приступити. Тоді не водилося, засилати вперед факторів та ніяк було і Шпачисі, хочби і для найпильнішого діла їхати до незнайомого, бо вона ж була дама… А й не вподобала б Олександра Платонівна, якби пан Андрій чогось згедзькався та відмовив. Замолоду воно ще й сілкісь би, тоді мало чого не доводилося терпіти, та тепер, звикши до пошани, це їй уже не випадало.
