дрій могли б затятися з деякого погляду, може й не без рації — і тут треба найти способи для додержання обопільної, так мовити, пошани й поваги…
Корній Онофрієвич висловив Захарові Тодосовичові тільки ці загальні свої жіркування, звіряючи практичне переведення справи цілком на його природній хист. Повертаючи від Шпачихи, Захар Тодосович попочухав дорогою потилицю, метикуючи, якби приступити до Гречки, якого він, по правді, побоювався. Та в дійсності завдання не було так важке, як здавалося Захарові Тодосовичові. Надаремне почав він дуже здалеку, та мов випадково, розказувати про господарство Олександри Платонівни, з захопленням, подивляючи її тай усього її роду господарський хист та згадав її батька й діда. Але ледви доплутався тими манівцями до суті свого доручення та натякнув за позику, як пан Андрій спинив його.
— А я вже й давно бачу, куди ти снуєш, мовчав тільки, щоб побачити, як ти ниточку виведеш. Ні, нічого, тямуче. Тільки навіщо воно?… Авжеж, що Шпачисі позичу. Як такій і не позичити. На діло бере. Розумна баба. Не гурт таких. Пощастило тюхтієві Шпакові, а все через те, що батьки не втручалися, яку схотів ту і сватав, а він, небіжчик, і не тямив щастя використувати — поспішився вмерти.
Тимчасом Захар Тодосович аж умлівав, вигадуючи, якби приступити до розмови про пан-Андрієву зустріч зі Шпачихою, бо це приходило,
