на його думку, до найважчого. А проте й тут пішло досить легко.
— От ще, Андрію Івановичу, не знаю як і казати вам… Це вже ви навчіть, як зробити, щоби краще було вам з Олександрою Платонівною вперше зустрінутися. Очивидно, не вам же до них їхати, з якої б то речі? Та ви ж це краще знаєте. Тут, кажуть, особливая справа… Вони ж дама, а дамі тобто ніяково до чоловіка першою з візитою їхати… Ледве дотяг до кінця свою плутану орацію Захар Тодосович.
— Ну, то як жеж? — здивувався пан Андрій. Не мені-ж із моїми грішми набиватися їхати?!…
— Та, Боже ж мій, я ж не те й кажу, я ж розумію. Приїдуть сюди до М. Олександра Платонівна, але, може, заради пошани до жіночого стану їхнього якось так зробити, щоб уже тут у М. не в вас, а десь інде, вам уперше з ними побачитись?…
— Як то? — вже з невдоволенням спитав пан Андрій.
— Та ви бо не сердьтеся, Андрію Івановичу, не лякайте мене, — трохи жартом, а трохи й направду аж прохав Захар Тодосович. — Я не на капость вам, а прохаю тільки вашої ласки задля обачности до жіноцтва… Ну, наприклад можна б зустрінутися десь у знайомих, а тоді, може вони-б вас до себе на чай попрохали, а тоді й ви їх, а там уже і про діло…
— Це вона тобі так наказала?
— Ні, власне не так… не в подробицях, а просто мені наказано вас попрохати, щоб із вашої ласки це все якось обачніше сталося… Тай то ка-
