зав більше Корній Онофрієвич, а Олександра Платонівна тільки слухали.
— Гм, знати і в найрозумніших жінок волося таки довге… а Корнієві, як немає справжнього діла, треба хоч удавати, ніби щось розумного радить, а то й вигадує… Ну, та нехай, ні для кого того не зробив би, а для Олександри Платонівни, Бог з нею, хай і так. Чув за неї багато, дарма що ці примхи та що довге волося, а таки розумна жінка. Тільки простіше треба. Нема чого людей клопотати та по чужих хатах знайомитися. Приїде вона сюди, стане в заїзді, буде щось собі варити, тепер піст, то схочеться рибки. У неї там степова сторона, риба хиба по ставах, то опріч карася та може линини, іншу рідко й бачить. Певно піде на базар, то хай іде до рибаса Омелька, в нього добра риба. Встає вона рано, як і я, то можна так: у пятій годині я також прийду рибу купувати — усміхнувся пан Андрій. — А там, купуючи рибу, якось розбалакаємось, то хай хоч і на чай кличе, піду, а тоді до мене обідати, тай діло зробимо. Оттак і перекажи Олександрі Платонівні, та ще перекажи, що мені від неї ніякого заставу не треба, досить буде самих векслів. Скажи: Гречка цього нікому не робить, тільки вам. Однаково вона земельки ні не продасть і не відступить, як прочуваю, вона її тільки купувати тямить…
З цією відповіддю Захар Тодосович, не гаючись, подався до Олександри Платонівни, а другого дня у вечорі вже й сама вона лагодилася на ночівлю в Мошковому заїзді в М. Вранці, як було умовлено, о пятій годині подалася на базар просто
