в часописі. Паничів, не звиклих до грошових справ, все муляло, чому пан Андрій не полічив їхніх грошей, аж не могли й до розмови гаразд прислухуватись. Пан Андрій те помічав і непомітно посміхувався. Нарешті поклав він, мов ненавмисне, поверх грошей часопис і, підводячись, закликав гостей, піти з ним оглянути його господарство.
Менший зі Шпаків не витримав і обізвавсь:
— Но вѣдь вы Андрей Ивановичъ, еще не провѣрили деньги, я очень прошу васъ: пожалуйста, провѣрьте!…
— А вам яке діло? Я-ж вам векслі повернув, бо вам вірю. А за мене не турбуйтесь! В мене тут не пропадуть. Я коло себе людей не держу. В мене он у кіоті пятьдесять тисяч лежить, а он під ліжком, під ніжкою, гроші запхнуті, ось у шухляді незамкненій є, та і ще подекуди, а ніхто не займає. Отож я знаю, що роблю, той ходім.
Засміявся пан Андрій, помякшуючи свою відповідь усміхом і дуже вдоволенний, що таки й навчив цього на його думку занадто пишного панича, як годиться між людьми поводитися, повів їх оглядати господарство.
