Пан Андрій мав чотирох синів. Найстарший, Левко, удався, нівроку, ледаченький, книжок то й багато читав, але на університет їхати не схотів. Скінчивши ґімназію, господарює тепер, тобто батькові помагає. Та, як звичайно, більше час переводить. Це таки трохи муляє пана Андрія, бо хоч не так і треба того університету, однаково Левкові не служити, але перед людьми трохи ніяково, — не довчився.
Другий син, Максим, і в ґімназії добре вчився й на університет поїхав, та чогось начальство його не полюбляло. Непривітний із начальством, похмурий, у батька вдався, тільки стриманіший. Бувало і скипить увесь, як присок, очі світять, а змовчить, — не загризеться з учителем, тільки той чує, що його ненавидить, а часом і на батька бувало своїм оком світить…
— Чисто тобі Гречка, Гречка й є! — сміється бувало нишком, чухаючи потилицю, пан Андрій.
Максима зпоміж дітей він найдужче любив, бо мов себе пізнавав у ньому. Менчі-ж двоє ще
