— Гаразд. З мене досить і совісти. Совість то теж річ непевна. Визискувати дужче, визискувати менше, скільки дозволено, скільки ні, хіла є така міра? Хто визнає собі право визискувати, не матиме для чого спинятися. Воно смакує, в людини розпалюється хижацтво й вона вже себе не спинить…
Пан Андрій не був атеїстом та відповідно його подвоєній вдачі, на нього находили часом сумніви і що до віри. Та він сам лякався в собі тих думок і не тільки ніколи не зважився-б їх висловити, а ще додержував пости і взагалі виконував усе, чого вимагали традиція та церква. Проте йому подобалося, що його Максим має сміливість казати і проти Бога. І йому схотілося, як часом траплялося з ним, сховати своє справжнє відношення за жартом.
— Отже, підморгнув він Левкові — певно Максим чує в собі лютість, що так каже…
— А тож — гостро глянувши на батька, відрубав Максим. — Я не кращий від інших і, якби дав раз собі волю, то знаю зробитися-б чортом… Я тільки розумію це, а не так як інші…
— Знов таки зовсім невірно — не дав скінчити йому Левко, — те, що ви кажете, ніби кожен прибуток підприємця є вже визискуванням, як не правда й те, начеб то всі вартости витворюються тільки працею робітників. А що могли-б зробити робітники, якби вчений не винайшов способу здобуття та перерібки?
— От тільки шкода, що саме вченим найчастіш не впадається користувати з того прибутку.
— Я маю на оці всяку розумову працю, не
