самі винаходи, а таксамо працю засвоєння чужих винаходів, переведення їх у життя і т. д., бо і без них продукція значно поменшала б. Та власне нащо заходити в так складні питання, досить запитати себе, чи-ж ти міг би сам жити в тому соціялістичному ладі, який ви хочете накинути усім? Я певен, що ні.
— Через те й не можна покладатися на волю окремої людини, а треба усіх примусити…
— Але щож то за життя буде? — скрикнув Левко.
— Отже таки ти дивна людина, сам на себе батіжка виплести хочеш, — додав пан Андрій.
— Нарешті також не вірно, — казав далі Левко — наче б усе, що дістає підприємець, і пожива тільки він. І громадські погляди, і переконання, і пиха, і т. д. примушують його витрачати значну частину свого прибутку не на себе.
Цим разом прийшла черга на Левка.
— Бач, якже ти хочеш, Максиме, — завважив пан Андрій, — щоб Левкові не було обидно, що ти збираєшся в нього добро відібрати. Чи ж не бачиш, що гроші йому потрібіні на те, щоб дешевенько потрапити у святці… Матиме грошей багато, ткне туди, ткне сюди, тай готовий святий…
Мовивши так пан Андрій пішов, лишивши синів, а вони ще довго змагалися та, як звичайно, залишилися кожен при своїй думці.
В осени зарані, скоро після Спаса подався Максим до Київа. Каже — треба: поки знайду помешкання, поки наладнаюсь, то лекції почнуться. Думка така може й справді, а може дома занудив-
