— Хиба в тебе він один? Он ще який кущ дітей маєш, треба ж і їх доглядати, а там ти нічого не поможеш.
— Та може я виплакала б?
— В таких виплачеш… там хіба гроші поможуть, а ні, то… — і пан Андрій загикнувся.
Корній Онофрієвич, почувши, чого його кликано, перелякався й почав рішуче відмовлятися, Справа була політична, а тоді люди, особливо старшого віку, боялися і здалеку за ці справи зачіпатися. А Корній Онофрієвич завжди був людиною обережною. Він аж руками замахав на пана Андрія, аж божився, запевнюючи, що в цих справах є чистим дурнем, хоч у всіх інших мав і звичай інший та завжди вихвалявся, що вони в нього всі на долоні, що, слава Богу, ніхто крім нього їх не тямить, бо він усе наскрізь бачить.
Але й пан Андрій намігся.
— Ти не бійся, ми знайдемо столичного адвоката, той і клопотатиме скрізь, а ти тільки збоку для поради моєї будеш. Ти-ж краще розпитаєшся, до кого з адвокатів звернутися, краще побачиш, чи так він робить, як треба, до якого уряду податися, кому скільки дати, кого напоїти, хто з урядовців чого вартий… і на тебе я звірюся, а той столичний, чужий для мене…
— Та-же Бога бійтеся, Андрію Івановичу, — аж застогнав Корній Онофрієвич, — куди ж це ви мене втаскати хочете?
— Бога бійся вже ти, Корнію Онофрієвичу, — суворо дивлячись, докоряв із притиском пан Андрій. — Хіба ж не розумієш, чому тебе прохаю
