ГОРЕ ПОЕТА.
Люде добрі! пожалїйте
Бідолашного пііту,
Що від горя, від наруги
За слїзьми не бачить сьвіту.
Розкажу вам все. Учора
Я зайшов собі в крамничку,
Щоб на вечір запасти ся, —
Лойову купити сьвічку.
І гидкий, поганий крамарь
(Чи бува що в сьвітї гірше?)
Загорнув менї ту сьвічку
У мої чудовні вірші!
Від зневаги, від досади
Не заснув я цїлу нічку.
Боже! У мою поему
Лойову вгорнули сьвічку!
Ту поему вірш по віршу
Я складав старанно, пильно,
Перелїчував трохеї,
Розміряв їх так прихильно;
Розкудо́вчивши волосся
Не одну писав я нічку, —
І в чудовную поему
Лойову вгорнули сьвічку!
Я, скінчивши ту поему,
Сам віднїс її в цензуру,
Сам продав її в книгарню,
Сам продержав коректуру.
Видавець менї за неї
По копійцї дав за стрічку, —
І в такий утвір коштовний
Лойову вгорнули сьвічку!
