Передовсім та обставина, що обі, і націю і державу, відзначає “універсальність“ інтересів, яких перша є центром, а друга засобом для заспокоєння їх. Організм нації та механізм держави находяться з сього боку на одній площині як відповідаючи собі формації, одна в царині “спільнот“, друга “спілок“. Дякуючи принціпіяльній неможливости обмежити з одного боку, раз на все “обсяг ділання“ держави, з другого, “обсяг інтересів“ нації, не можна провести між обома демаркаційної лінії. Все матиме нація тенденцію заінтересуватися любим напрямом діяльности держави, а держава — зачіпити інтереси нації. Крім сеї неґативної можливости розмежування, істнує позитивна конечність для обох суспільних творів входити з собою в постійні зносини.
Універсальність інтересів нації робить те, що вона не може заспокоїти їх ані одиничними засобами, ані навіть шляхом добровільних чи й примусових частинних, приватних орґанізацій[1]). Будучи найширшим центром інтересів, нація мусить для заспокоєння їх заволодіти наймогутнійшим історично даним суспільним механізмом, себто державою. Практичним доказом сеї конечности є банкроцтво спроб розвязати практично національне питаннє методом признавання одиницям як таким прав, що забезпечувалиб інтереси нації до якої вони належать. З огляду на те, що ані “особиста воля“ одиниць, ані “воля зборів та стоваришування“ не вистарчають, щоби забезпечити за нацією заспокоєннє її потреб, “нація то вимагає ... публичних прав з обсягу ділання держави... то вона як суперник виступає супроти держави, як однаковий з нею по сути твір, і визиває її або здатися, або помиритися як сила з силою, шляхом перенесення державних компетенцій на націю“[2]). Реннер сам не витягає всіх консеквенцій зі свого вірного сконстатовання “однаковости по сути“ держави та нації. Він пробує найти компромісовий вихід вдоволяючися перенесеннєм на націю деяких компетенцій держави, що здійснювалоб національну абсолютію. Історія встигла вже на протязі кількох літ виказати, що сього рода розвязка справи не вистарчає. Нація вимагає передачі собі не деяких тільки, а всіх компетенцій держави, вона мусить старатися заволодіти всім державним механізмом. “Усі... народи ... силою конечности, силою економічного й культурного розвою, під загрозою неминучої смерти... мусять орґанізуватися в незалежні, самостійні національні держави“[3])
.
