Так представляється справа відносин нації до держави. Розглядана зі становища держави, дає ріжні картини залежно від типу держав, які бралиб ми під розвагу. Де одиниця або династична спільнота є центром, який у свойому інтересі вправляє в рух механізм держави, там, для належитого фунґовання держави, нація є чинником зовсім зайвим. Монархічний принціп не то що не потребує її, але, як виказує історія середньовіча включно аж до віденського конґресу[1]), може абсолютно нехтувати її. Аристократичний принціп витворює власні спільноти, яких обєднуючим моментом є привілей, а через те неґативне відношеннє до народньої маси та обєктивних прикмет народности. Аристократія творить сурогат нації в сучасному розумінню: націю “виключно політичну“, яка по сути є блищою такимже другим націям як власній народній масі. Держава сього типу не потребує теж політичної активности широкої маси свого населення і хоча не так абсолютно як монархія, вона теж ставиться байдуже до національного принціпу. Вона визнає його тільки в обмеженому виді, в виді нації, як упривілейованої частини державної суспільности. Щойно з виступом на політичну арену демократії, зміняється картина.
Вже вище сказано було, що в практиці історії, в конкретних своїх історичних формах, демократія побідивши та усуваючи означені основи суспільної нерівности, рівночасно видвигає на їх місце инші. На місце привілеїв родової та земельної аристократії, буржуазна демократія поставила привілей “вільного“ володіння засобами продукції, як нову основу суспільної нерівности. Тепер соціялістична демократія шляхом пановання пролєтаріяту ставить на місце сього привілею працю, як нову основу суспільного привілею, причому зовсім свідомо робить се не як здійсненне абсолютної демократії, але як конечний етап для сього. Закінченнєм розвою, в якому чимраз нові парціяльні центри інтересів запановують над державою, стають “пануючими“, є солідарне внутрішньо суспільство як “загальний“ центр людських інтересів. Нація се власне — покищо потенціяльно — сей загальний, нерозєднаний внутрішніми противенствами абсолютно демократичний центр. Воно се додумана до кінця демократія.
Се має важне значіннє для питання про оправданнє та ціль держави. Всі без виїмку учення та течії шукають розвязки сих питань в сьому “загальному“ інтересі[2]). Зокрема оправдування поодиноких форм держави, отже і аристократії, і монархії, все признають “загальне добро“ крітерієм для їх оцінки. Відносно питання про інтереси, яким має служити держава, намагається кожда течія та ученнє виказати
